Перед історія
Усього за годину їзди від Києва
розташоване невелике містечко – Козелець, яке у XVIII столітті було
повітовим центром. Жили в ньому полкові старшини, по вуличках
роз'їжджали карети, і життя в містечку кипіло. Навіть, сама імператриця
відвідувала Козелець.
Але часи змінюються, про колишню
пишноту Козельця сьогодні нагадує лише величний собор Різдва Богородиці
та дзвіниця при ньому. Історія храму пов'язана з навдивовижу цікавим
випадком, не розповісти про який просто не можливо.
Отож, розпочинаємо.
З Козельцем і зокрема із собором Різдва
Богородиці пов'язана дивовижна доля однієї з найвідоміших родин України
та й усієї Росії – сімейства Розумовських.
Якось імператриця Анна Іоаннівна
відрядила до Угорщини за токайським вином полковника Федора
Вишневського. Повертаючись назад, вже будучи на Чернігівщині, полковник
так змерз, що зайшов погрітися в маленьку сільську церковку.
У храмі було багато народу. Співав хор.
Гостре вухо Вишневського вловило дивовижний тенор. Полковник був
настільки вражений цим голосом, що на ранок відвіз його власника,
22-річного Олексу Розума, у далекий Петербург.
Олексій відразу потрапив до придворного
хору, де його запримітила сама Єлизавета. А згодом уже не Розум, а
Розумовський став керуючим одного із царських маєтків, а незабаром у
чині гоф-інтенданта він уже став розпоряджатися усім майном царського
двору. А ще через деякий час став фаворитом цесарівни Єлизавети
Петрівни.
Олексій Розумовський та Єлизавета
За переказами, 24 листопада 1742 року
вони таємно обвінчалися у селі Перово, що під Москвою. Олексій змінив
своє прізвище на Разумовський. Через два роки імператриця здійснила
велику подорож через Глухів і Козелець до Києва. У Козельці імператриці
сподобалося. Там вона познайомилася з ріднею свого маргінального
чоловіка (Прим.Ред.: можна не погодитись з автором у
використанні терміну "маргінального" і наполягати на доцільності
терміну "морганатичного". З Академічного словника: "Розумовський Олексій Григорович
(1709-1771), граф, генерал-фельдмаршал (1756). Брат К. Г.
Розумовського. З українських козаків. Учасник перевороту 1741. З 1742 морганатичний чоловік імператриці Єлизавети Петрівни). Через якийсь час Олексію і його братові Кирилу, майбутньому гетьманові України, було подаровано графський титул.
Відтоді засяяла щаслива зірка роду
Розумовських, слава якого поширилася всією Європою. Отримавши вищу
освіту у трьох університетах Європи, Кирило Розумовський вніс найбільш
істотний внесок у будівельну діяльність родини. Для нього архітектура
була не тільки сферою розкішного життя аристократа, але й справжнім
особистим захопленням.
Собор
На піку своєї могутності Розумовські
багато будували у рідних місцях, на Чернігівщині, у тому числі й у
Козельці. Зведений ними собор Різдва Богородиці (1752-1763), по праву
вважається одним із найкращих барокових споруд на терені України
середини XVIII століття і є шедевром церковного зодчества.
Проектував собор архітектор Растреллі, а
саме зведення відбувалося під керівництвом архітекторів І.Г.
Григоровича-Барського й А.В. Квасова. Розписував його фамільний художник
Розумовських – Г. Стеценко.
"...Не тільки в Чернігові, але навіть у самому Києві немає такого собору", – так було написано в журналі.
Собор зводився протягом 11 років
(1752-1763). Щоб увінчати його величними куполами, насипали під'їзну
дорогу довжиною в декілька кілометрів, по якій підвозили необхідні
конструкції.
Так постала надзвичайна споруда. Мов
легкокрилий птах, здіймається вона білою хмарою в гору. Особлива
прикраса двоярусного храму – три напівкруглих ґанки з шатровими
верхами. Здається, що храм складається, з декількох церков: головний
престол на честь Різдва Пресвятої Богородиці розташований на верхньому
ярусі, по обидва боки престоли святих апостолів Петра й Павла й
праведних Захарії і Єлизавети, а на першому ярусі – святих мучеників
Адріана й Наталії. Це мала бути родова церква.
Наталія Розум планувала зробити з
собору храм-усипальню, однак з великої родини Розумовських там поховали
тільки її. У нижній церкві перебуває Іверська ікона Богоматері, яку
нещодавно привезли з Афону (там її оригінал). Таким чином, було
відновлено історичну справедливість, й у храм повернули образ,
втрачений 70 років тому.
Хрести й куполи храму видно ще на
під'їзді до Козельця, з Чернігівської траси. Дослідники й до нині
сперечаються, кого вважати головним архітектором собору – Івана
Григоровича-Барського, Андрія Квасова чи Бартоломео Растреллі.
Проект цього храму, як і багатьох
інших, на українській землі, належить геніальному італійцеві, однак у
самому будівництві він участі не мав. А для Григоровича-Барського це
була перша серйозна робота, коли він допомагав знаменитому Квасову.
Молодий архітектор надав споруді характерних для українського бароко рис
– запозичених з народної архітектури й розмаїття ліпнини.
Про будівництво храму повідомляється в
журналі "Київська старовина” за грудень 1898 року. Там згадується
цікава деталь: до здійснення проекту був залучений священик Кирило
Тарловський, уродженець Козельця, він був більше відомий як "дикий піп”
із Запорізької Січі. За деяким даними, він таємно обвінчав Олексія з
Єлизаветою у Козелецькому храмі, чи то в якійсь сільській церкві...
За планувальним рішенням Козелецький
собор є українським дев'ятикамерним храмом, в основу якого покладено
рівносторонній грецький хрест із додатковими приміщеннями в кутах, що
нагадує структуру дерев'яних зрубних церков. Храм п'ятикупольний,
двоярусний (по осях 34 х 34 м).
У нижньому ярусі містяться усипальниці, у
верхньому – собор. До північного, південного й західного фасадів
примикають напівкруглі ґаночки зі сходами, що ведуть на другий поверх.
На рівні підлоги храму вони обгороджені аркадами на пухких колонках і
накриті шатровою покрівлею.
Фасади собору, цоколь і перший ярус
оброблені рустом, другий – пілястрами коринфського ордеру. Вікна й
портали оформлено лиштвами із трикутними сандриками й ліпними
рокайлевими орнаментами, а барабани куполів, ще й, – спареними
пілястрами.
Зовнішній і внутрішній декор виконано у
стилі пізнього європейського бароко, про це свідчать криві лінії й
поверхневі, грайливі деталі. Саме так прикрашали в ті часи паризькі,
віденські й петербурзькі палаци й храми. Ці особливості можна
спостерігати й в архітектурному оздобленні київської Андріївської
церкві. Але особливо вражає інтер'єр собору.
Комплекс
Крім собору у храмовий комплекс входить ще дзвіниця й споруда полкової канцелярії.
Дзвіниця (1766-1770, архітектори,
імовірно, І. Григорович-Барський й А. Квасов) квадратна в плані (10 х
10 м), чотириярусна. Перший ярус оформлено рустом, другий – тосканським
ордером, третій – іонічним, четвертий – коринфським. Увінчує дзвіницю
барокова верхівка. Висота дзвіниці із хрестом 50 м.
Споруда полкової канцелярії (1753-1758,
архітектор І. Григорович-Барський) у плані прямокутна (13,5 х 17,5 м),
двоповерхова. По центральній осі на в першому поверсі вона має
закритий ґанок, а на другому – відкриту аркаду над ним. Одна поздовжня й
дві поперечні стіни ділять внутрішній простір цієї споруди на сіни й
п'ять кімнат навколо них. Фасади оформлені пілястрами, на першому
поверсі рустованими, на другому гладкими. Над вікнами розташовані
прямокутні сандрики з ліпними орнаментами.
Храм має три входи, та через який би ви
не входили, перед вами відразу відкривається увесь простір – до
самісінького верху іконостас, прикрашений розкішним бароковим ліпленням
і чудесною позолотою.
Іконостас
Образи (1753) в іконостасі написані у
стилі бароко. Складається він з 50 (було 80) автентичних ікон.
Дослідник історії собору Василь Круглик відзначає, що розпис інтер'єра,
а також образи іконостаса належать пензлю Григорія Стеценка,
придворного художника Розумовських. Він написав не тільки картини на
релігійні сюжети, але й портрети Наталії Розумовської, Єлизавети
Петрівни, а також священика Тарловського.
За переказом, іконостас був
привезений з Італії, призначався він для собору Смольного інституту в
Петербурзі. Незабаром з'ясувалося, що для Смольного він занадто
великий. І тоді "...у графа Разумовського народилася думка про
будівництво собору в Козельці. Імператриця Єлизавета Петрівна вирішила
пожертвувати цей іконостас для майбутнього собору" – йдеться в журналі "Київська старовина”.
Тоді й доручили архітектору Растреллі
створити проект собору відповідно до розмірів і величі іконостаса. Лише
на місці виявилося, що й для Козелецького собору іконостас занадто
великий. Знадобився неабиякий хист для того, щоб спочатку розбити
іконостас на складові, а потім за допомогою пересування, скрупульозного
зсуву колон, аттиків, карнизів й антаблементів домогтися пластичної
єдності.
27- метровий іконостас собору з
бронзовими царськими вратами усипаний голівками ангелів, повитий
виноградними лозами й гронами, з суцільною позолотою колон, іконних рам
й інших обрамлень. Його позолочене різьблення на темно-синьому тлі,
імітує лазурит, що надає йому розкішного вигляду, тріумфальності й
святковість.
Іконостас стоїть по горизонталі від
стіни до стіни, а по вертикалі здіймається угору й увінчується хрестом
із двома статуями, що впираються в склепіння. У центрі міститься
головний боковий вівтар на честь Різдва Пресвятої Богородиці. По обидва
боки від нього бокові вівтарі святих апостолів Петра й Павла й
праведних Захарії і Єлизавети. Іконостас вражає величчю й
неповторністю. Це – зразок художності й майстерності виконання,
справжній шедевр зодчества й живопису.
На п'ятому ярусі, над колонами,
неймовірні загадкові ангели. На їхніх обличчях красуються пишні
козацькі вуси, а голову прикрашає навіть не локони, а хвацькі кучері.
Хто, коли й з якою метою створив цих вусатих красенів – невідомо. В
інтер'єрі домінує відкритий простір п'яти куполів; висота його до
основи головного купола 34 м.
Важкі часи
З відходом благодійників у кращі світи
собор почав потроху занепадати. Документ, датований 1905 роком, у якому
церковники звертаються до мирян допомогти відновити храм...
З 1934 року собор перестає функціонувати як храм.
Під час Великої Вітчизняної війни німці
влаштували в ньому стайню, а згодом – табір для військовополонених. А
радянська влада через деякий час – заготконтору, склад для овочів й
інших товарів. Під час бомбування були ушкоджені бані й дзвіниця. На
щастя, не дуже постраждав іконостас.
Хто відновить храм?
Сьогодні в соборі майже щонеділі
проходять вінчання... Колись отут були зачаровані архітектурою і
розписом собору Олександр Пушкін і Микола Лисенко, Микола Садовський і
Марко Кропивницький, Олександр Довженко й Іван Козловський, який
полюбляв випробувати акустику порожнього храму.
А Тарас Шевченко згадував про собор у повісті "Княгиня”. Кожний, хто відвідає Козелець, обов'язково помилується "величним храмом архітектури растреллівської, спорудженим Наталією Розумихою”, – писав він.
Сьогодні ця пам'ятка церковного
зодчества чекає на своїх благодійників. Настоятель храму отець Михаїл
клопочеться про церкву й сподівається, що все-таки вдасться привести її
до ладу. Храм відкритий для парафіян і гостей міста. У серпні 2004 тут
вінчався підданий Аргентини Андрій Розумовський, нащадок знатного роду,
зі своєю нареченою Урсулой.
|